Чи правда, що Одесу побудували росіяни?

Наталя6 листопада 2026 р.

Міф: Одесу побудували росіяни; це місто російської архітектури та російської культури.

«Одеса — російське місто. Його заснувала Катерина, збудувала Росія, і вся його культура російська». Так це звучить у телевізорі та в коментарях під фото Оперного. Фраза здається очевидною: місто виросло в Російській імперії, говорило переважно російською, а на Катерининській площі до грудня 2022 року стояла імператриця з де Рібасом і де Воланом біля підніжжя [9]. Але якщо подивитися, хто саме планував, проєктував, мурував і населяв місто, картина виходить інакшою.

Що кажуть джерела

1. Місто не виникло «з нічого» 1794 року. Поселення і гавань Качибей згадуються з XIV–XV століть; 1480 року фортецю захопили османи й назвали Хаджибеєм [1]. Рескрипт Катерини II 1794 року стосувався «вільного входу торговельних суден у Хаджибейську гавань та реконструкції існуючого порту», а не заснування нового міста [4]. Сам штурм Хаджибея 1789 року здійснювали разом із російською армією чорноморські козаки Антона Головатого й Захарія Чепіги [1][5]. Докладно про це в статті «Чи справді Одесу заснували 1794 року на порожньому місці?».

2. Перші керівники й планувальник міста — не росіяни. Першим керівником був Хосе де Рібас, народжений у Неаполі син іспанського дворянина [10]. План міста 1794 року, який ліг в основу генерального плану 1803 року з прямокутною сіткою вулиць, склав інженер Франц де Волан, уродженець Антверпена [1][10]. Далі містом керували французи: герцог Арман дю Плессі де Рішельє (1803–1814) і граф Луї Александр де Ланжерон (1816–1823) [1].

3. Архітектурне обличчя Одеси створили італійці, французи, швейцарці та австрійці. Наукова бібліотека Одеського університету пише: над стилістичним багатоголоссям міста «працювали найталановитіші зодчі Європи, серед яких чільне місце посіли італійці… Франц Боффо, Джованні Торрічеллі, брати Фраполлі, Луїджі Камбіаджо, Франческо Моранді, Вікентій Даллаква та Альберто Бернардацці» [6]. Приморський бульвар забудували в 1826–1829 роках, сходи до порту звели в 1837–1841 роках; ансамблі в стилі класицизму створювали Мельников, Тома де Томон, Боффо [1]. Нинішній Оперний театр відкрили 1887 року за проєктом віденського бюро Фельнера і Гельмера, будували його з місцевого матеріалу, одеського вапняку-черепашнику [10]. ЮНЕСКО в обґрунтуванні цінності історичного центру окремо зазначає, що будівлі спроєктовані відомими архітекторами та інженерами, «багато з яких у перші роки були з Італії» [8].

4. Місто населяли й будували руками українці, євреї, греки, болгари, німці. 1861 року менш як половина одеситів були українцями або росіянами, близько чверті — євреї, понад чверть — болгари, греки, французи, італійці, німці, поляки, молдавани [1]. Довкола міста лежали козацькі та селянські слобідки Усатове, Нерубайське, Куяльник, Великий Фонтан, де за архівними метричними книгами «переважало українське населення — чорноморці, колишні селяни-втікачі з Правобережної та Лівобережної України», і саме там «було розповсюджено видобуток каменю для будівельних потреб Одеси» [5]. На початку XX століття головним архітектором міста був українець Федір Нестурх, автор будівлі Національної наукової бібліотеки [2].

5. ЮНЕСКО внесло Одесу до списку Світової спадщини не за «російськість». 25 січня 2023 року Комітет Світової спадщини вніс Історичний центр Одеси до Списку й одночасно до Списку спадщини під загрозою; номінацію готували українські та міжнародні експерти за підтримки Італії та Греції [7]. Обґрунтування цінності — «свідчення багатокультурних і багатоетнічних традицій східноєвропейських міст XIX століття», а головні об’єкти — Приморський бульвар, сходи до моря, ансамбль Оперного театру та Пале-Рояль [8]. Архітектура Одеси — «європейський неокласицизм, типовий для Європи» [3].

Для чесності. Той самий текст ЮНЕСКО вживає формулу «засноване 1794 року за рішенням Катерини Великої» [8], а за переписом 1897 року російську назвали рідною 50,8 % одеситів, їдиш — 32,5 %, українську — лише 5,7 % [1]. Імперія справді вклала в порт гроші й зробила російську мовою адміністрації та високої культури [1]. Але «імперія фінансувала» і «росіяни побудували» — не одне й те саме.

Звідки взявся міф

Міф має три шари. Перший — імперський: із часів Катерини II насаджувався «колонізаційний дискурс про те, що на простори Північного Причорномор’я цивілізацію принесла саме Росія», і під концепт «Новоросії» «сформували міфи про заснування Російською імперією міст краю» [4]. Пам’ятник «засновникам» з імператрицею в центрі став цьому бронзовим підтвердженням [9].

Другий шар — радянський. Тезу «вся заслуга в існуванні міста належить Росії» дослідниця Оксана Довгополова називає міфом, насадженим радянською історіографією [2]. Тоді ж місто стало «російськомовним» у сучасному сенсі: станом на 1987 рік в Одесі було 90 російськомовних шкіл і лише три українські [3].

Третій шар — сучасна пропаганда, яка повторює ту саму формулу вустами Путіна і через культ Пушкіна в топоніміці [2][3]. «Російський геній» приписали італійським архітекторам, французьким губернаторам і українським каменярам не історики, а послідовно три політичні режими.

Де це побачити в Одесі

Приморський бульвар за сіткою де Волана, Потьомкінські сходи Боффо, Оперний театр віденського бюро Фельнера і Гельмера з одеського черепашнику, Національна наукова бібліотека українського архітектора Нестурха. Про це розповідаємо на екскурсії «Одеса без міфів: оглядова».