Чому в Одесі перейменували вулиці та знесли пам’ятник Катерині II?

Наталя6 листопада 2026 р.

Міф: Українізація Одеси примусова і штучна: перейменування вулиць і демонтаж пам’ятників Катерині II та Пушкіну — це знищення історії міста.

«Українізація Одеси примусова і штучна, а перейменування вулиць і демонтаж пам’ятників — це знищення історії міста». Так звучить міф, який повторюють і російська пропаганда, і частина самих одеситів. Ми не будемо нікого переконувати емоціями. Подивимося на документи: що каже закон, як ухвалювали рішення, що насправді стояло на Катерининській площі та що відбувається з Пушкіним на Приморському бульварі. Частина одеситів справді проти цих змін, і це теж факт, який ми не приховуємо.

Що кажуть джерела

1. Перейменування — не рішення одного чиновника, а процедура з кількома етапами. Закон «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії» ухвалено 21 березня 2023 року, він набув чинності 27 липня 2023 року [1]. Перші шість місяців рішення мали ухвалювати місцеві ради «з урахуванням думки науковців, громади та висновків УІНП»; з 27 січня 2024 року три місяці — міські голови; з 27 квітня по 27 липня 2024 року — голови обласних адміністрацій [3]. Цей антисаботажний механізм скопійовано із закону про декомунізацію 2015 року [2]. В Одесі міськрада пройшла свій етап через електронні опитування на порталі «Соціально активний громадянин» і висновки історико-топонімічної комісії; це записано в преамбулі рішення міськради № 2072-VIII від 24 квітня 2024 року [4]. За перейменування Катерининської площі на Європейську в опитуванні проголосували 485 людей, проти — 240 [6].

2. Більшість нових назв дала сама міська рада, а не область. До 27 квітня 2024 року рішеннями Одеської міськради та розпорядженнями мера перейменували два райони й 210 вулиць та провулків; 190 із них — уже за деколонізаційним законом [3]. Але найзнаковіші вулиці, Пушкінську, Буніна, Жуковського, проспект Гагаріна, депутати 24 квітня 2024 року вилучили з проєкту, хоча ті пройшли комісію і громадські обговорення [5]. Тому повноваження перейшли до голови обласної адміністрації, який 26 липня 2024 року розпорядженням змінив 85 назв в Одесі та 432 в області [7]. Депутат міськради Петро Обухов визнає: рада «не підтримала проєкт рішень у повному обсязі, після чого повноваження на перейменування автоматично перейшли» до області [14].

3. Частина назв — повернення історичних, частина — нові. Пушкінській повернули назву Італійська, провулку Чайковського — Театральний, Думська площа стала Біржовою, «оскільки мерія розміщується в будівлі Старої одеської біржі» [7]. Вулиця Жуковського отримала ім’я одесита-дисидента Святослава Караванського, Буніна — мікробіологині й правозахисниці Ніни Строкатої, три вулиці назвали на честь полеглих бійців 126-ї бригади тероборони [7]. Представник УІНП Сергій Гуцалюк пояснював принцип: «пріоритет віддавався одеситам… героям різних епох, які відстоювали українську ідентичність» [7]. До речі, Одеса пережила вже три хвилі перейменувань: 1995 року вулиця Леніна знову стала Рішельєвською, а Карла Маркса — Катерининською [14]. Тобто сама назва «Катерининська» на мапі 2007 року — теж результат перейменування.

4. Пам’ятник Катерині — відтворення 2007 року, а не «історична Одеса». Оригінальний ансамбль «Засновникам Одеси» відкрили 1900 року, більшовики його знесли на початку 1920-х [9]. 2007 року композицію відтворили, фігури сподвижників є частиною музейного фонду [9]. Історик Гуцалюк нагадує, що тоді «ніяких громадських слухань не проводилось в Одесі — навпаки, були величезні протести» [10]. 2022 року все було навпаки: електронне опитування, у якому більшість, 3914 голосів, віддали за повний демонтаж, рішення виконкому, сесія міськради 30 листопада [9][3]. Демонтували пам’ятник у ніч на 29 грудня 2022 року й передали до Художнього музею [9]. Мер Труханов, який у серпні 2022 року казав «я проти знесення статуй», після опитування заявив, що голосуватиме за демонтаж [11].

5. Пушкін на Приморському бульварі не демонтований, а закритий. 30 жовтня 2025 року пам’ятник закрили ОСП-плитами [12], а 5 листопада мерія пояснила: він стоїть у межах об’єкта всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, тож «візуальний вплив пам’ятника на публічний простір усунуто шляхом встановлення тимчасової огороджувальної конструкції» [13]. У травні 2026 року Обухов констатував: «пам’ятник Пушкіну на Приморському бульварі був закритий у таку величезну коробку. Ось і все» [14]. Остаточного рішення немає.

Звідки взявся міф

Міф має три шари. Перший — радянська і російська історіографія, яка виводить Одесу з рескрипту 1794 року й ігнорує Хаджибей, литовську добу та першу згадку 1415 року [16][10]. Другий — практика «дописування» історії: спочатку знесли оригінал 1900 року, а 2007 року без слухань поставили нову Катерину [9][10]. Так відтворення 2007 року стало в масовій уяві «історичним пам’ятником». Третій шар — реальне роздратування частини одеситів. Телеграм-опитування мера в серпні 2024 року дало майже порівну: 95 296 «проти» і 93 655 «за» [7], хоча проросійський блогер із Криму закликав підписників голосувати «проти» і хвалився «близько 20 тисяч голосів» [8]. Обухов чесно каже про «втому від перейменувань… навіть у досить проукраїнськи налаштованих одеситів» [14], а висновок УІНП щодо Бабеля, Ільфа та Жванецького викликав протест депутатів міськради [15]. Це реальна дискусія всередині міста, а не «примус». І закон не забороняє творчість цих авторів: «можна вільно використовувати її для дозвілля, з науковою метою, у бібліотеках, музеях» [15].

Маршрут можна пройти за годину: Європейська площа, Приморський бульвар, Біржова площа, Італійська, Караванського. Кожна табличка на цьому шляху — результат конкретного рішення з датою і номером, а не «знищення історії».

Де це побачити в Одесі

Європейська (колишня Катерининська) площа з порожнім гранітним постаментом, Приморський бульвар із закритим пам’ятником Пушкіну, вулиця Італійська (колишня Пушкінська) та Рішельєвська, яка повернула назву ще 1995 року. Про це розповідаємо на екскурсії «Одеса без міфів: оглядова».